Джон Патрік Макінрой-молодший – легенда тенісу з палким характером, який народився 16 лютого 1959 року. Це ім’я згодом стане синонімом не лише віртуозної гри, а і бурхливого темпераменту. Далі на manhattan1.one.
Американець за походженням, Макінрой виблискував на корті, зачаровуючи глядачів філігранною технікою подачі та гри біля сітки. Його протистояння з Бьорном Боргом та Джиммі Коннорсом стало класикою тенісних баталій, а емоційна поведінка на корті не раз ставила його під приціл критики суддів та тенісних функціонерів.
Макінрой – це не просто ім’я, це ціла епоха в історії тенісу, де за палкою вдачею ховався геній гри, який підкорив мільйони сердець.
Успіхи, досягнення, нагороди та кубки
За свою професійну кар’єру Джон Макінрой здобув 77 титулів у індивідуальному розряді, 77 у парному – послужний список Джона Макінроя приголомшує. Він був справжнім стовпом збірної США у Кубку Девіса, встановивши рекорди за кількістю перемог, нічиїх, зіграних років та перемог в індивідуальному розряді (41). Залишивши професійний тур у 1992-му році, він залишив неймовірний рекорд – 856 перемог, 158 поразок та 75 титулів.
Але Макінрой не розчинився в тіні своєї колишньої величі. Він бере активну участь у тенісному житті, виблискуючи на Seniors Tour і прикрашаючи своєю експертизою трансляції тенісних матчів.
Макінрой – не просто ім’я, це символ цілої епохи, де палкий характер був у тісному зв’язку із геніальною грою.
Коротка біографія: народження майбутньої зірки
16 лютого 1959 року у німецькому Вісбадені, в сім’ї американського військовослужбовця з’явився на світ майбутній тенісний феномен – Джон Патрік Макінрой.
Старший із трьох синів, Джон з юних років демонстрував неабиякі здібності. Чи то баскетбол, чи теніс, він незмінно виділявся не тільки розумом і стратегічним мисленням, а й винятковою координацією та гостротою зору.
Джерело фото: https://tennis.uz/
Сім’я Макінрой невдовзі повернулася до США, оселившись у Дугластоні, штат Нью-Йорк. Саме там юний Джон розпочав свій шлях до вершин тенісної майстерності, відточуючи талант, який згодом підкорить мільйони сердець.
Батьки Джона всіляко заохочували його захоплення тенісом. Батько був успішним юристом, що забезпечило синові можливість навчатися у престижній мангеттенській школі Трініті. Джон легко влився в колектив, проявляв гострий розум і почуття гумору.
Крім тенісу, він захоплювався футболом і баскетболом. Але саме теніс, багато в чому завдяки впливу тренерів Тоні Палафокса та Гаррі Хопа Хопмана, став його головною пристрастю.
Природний талант Макінроя був очевидним. Він блищав на корті, незмінно входячи до кращих юніорів країни. Однак йому так і не вдалося підкорити вершину національного рейтингу.
Невгамовне прагнення до перемоги та незгасний запал – ці якості, що зародилися в юності, згодом стануть візитною карткою Джона Макінроя, одного з найяскравіших тенісистів в історії.
Два видатних тренери – Тоні Палафокс, ексгравець Кубка Девіса з Мексики, і Гаррі “Хоп” Хопман, тренер збірної Австралії, – розглянули в юному Джону величезний потенціал.
У 16 років Макінрой був зарахований до Тенісної академії Порт-Вашингтона на Лонг-Айленді, де під їх керівництвом відточував свою майстерність. Однак його невгамовний характер і схильність до розіграшів призвели до відрахування з академії. Батьки перевели Джона до ракетного клубу Cove, де Палафокс продовжив роботу з обдарованим юніором.
Джерело фото: https://tennis.uz/
1977-й рік став визначним для юного Макінроя. Він закінчив середню школу та вирушив до Європи, де здобув перемогу на французькому юнацькому турнірі.
Не зупиняючись на досягнутому, Джон пройшов кваліфікацію на турнір Вімблдону серед чоловіків. Здійснивши сенсацію, він пробився до півфіналу, де поступився досвідченому Джиммі Коннорсу.
Попри поразку, 18-річний Макінрой продемонстрував світові свій талант та волю до перемоги. Його виступ на Вімблдоні не залишився непоміченим і він привернув увагу професіоналів тенісного туру.
Це був лише перший крок на шляху до карколомної кар’єри, де юний бунтар з палкою вдачею стане одним з головних гравців в історії тенісу.
Загадка для публіки: хто такий Джон Макінрой?
Худий, блідий юнак з копицею кучерявого волосся зацікавив публіку. Його рот, не менш експресивний за крики Коннорса, зачаровував (або шокував) глядачів. Вірний собі, Макінрой не тільки виправдав очікування, але й зробив це, ставши наймолодшим півфіналістом Вімблдона за всю історію.
Він був не просто тенісистом. Він був бунтарем, епатажною особистістю, чий палкий характер не давав йому спокою. Він був магнітом для уваги, за яким публіка стежила із завмиранням серця.
Джерело фото: https://tennis.uz/
Вімблдон 1977 року не приніс до кишені Макінроя жодного цента. Зберігши аматорський статус, він повернувся до США, щоб стати студентом Стенфорда.
У 1978-му році він приніс університету чемпіонський титул NCAA, а сам Макінрой стрімко увірвався у світ професійного тенісу.
Досягнення Джона вражали: півфінал US Open, шосте місце у світовому рейтингу та дебют у Кубку Девіса.
Юний Макінрой не здригнувся перед напруженою конкуренцією. Він допоміг збірній США обіграти Англію, принісши країні першу перемогу у Кубку Девіса за шість років. Завершився сезон для Макінроя тріумфально: він отримав нагороду “Новичок року” ATP та посів четверте місце у світовому рейтингу.
Шлях Макінроя на Вімблдоні був тернистим. Після сенсаційного півфіналу 1977-го року він вибув вже в першому раунді наступного року.
Але невдача не зламала його. У 1979-му році він повернувся на Вімблдон і дійшов до чвертьфіналу.
Справжній тріумф чекав на нього наприкінці сезону. Макінрой виграв Відкритий чемпіонат США, ставши наймолодшим чемпіоном з 1948-го року.
Він не зупиняється на досягнутому. У 1979-му році він знову привів збірну США до перемоги в Кубку Девіса, захистивши трофей.
Внесок Макінроя в Кубок Девіса неоціненний. Він брав участь у переможних командах 1981-го, 1982-го та 1992-го років, ставши справжнім символом американського тенісу.
Для деяких спортсменів пенсія – це просто слово. Теніс сам вибрав Макінроя, і він завжди з повагою ставився до цього факту.
Його автобіографія, названа “Серйозною”, не дарма має таку назву. На корті Макінрой, чи то повний зал “Альберт-Холла”, чи скромне тренування, завжди залишається вірним собі: він продумує кожен ракурс, сперечається з суддями, якщо вважає це за потрібне, уважно стежить за кожною лінією, викладається на 100% у кожному розіграші, журиться по кожному пропущеному м’ячу.
Макінрой – це не просто тенісист. Це символ цілеспрямованості, волі до перемоги та відданості своїй справі.
Його гра – це мистецтво, яке він дарує своїм шанувальникам. І навіть після завершення професійної кар’єри він продовжує надихати людей своїм серйозним ставленням до життя та спорту.
Стрімкий зліт Макінроя до вершини тенісного Олімпу не був підкріплений тією ж стійкістю, яку багато хто від нього очікував.
Хоча він залишався в турі ще 8 років, після виходу з професійного тенісу у 1992-му році, фанати пророкували йому домінування на турнірах Великого шолома упродовж усіх 80-х. Однак цього не сталося. У 1985-му році він виграв всього 8 титулів в індивідуальному розряді, а критики стали звинувачувати в його спаді непостійність та вибуховий характер Макінроя.
Джерело фото: https://tennis.uz/
Не можна сказати, що він не блищав. За свою кар’єру він виборов 77 титулів в одиночному розряді, 7 з яких – турніри Великого шолома. Але він міг би досягти більшого. Його невгамовна енергія та схильність до суперечок іноді заважали йому на корті.
Однак Джон Макінрой назавжди залишиться в історії тенісу як один із найяскравіших та харизматичних гравців.
Особисте життя
Перший шлюб Макінроя був з актрисою Татум О’Ніл, дочкою відомого актора Райана О’Ніла. Шлюб продовжився з 1986 до 1994 року і приніс їм трьох дітей.
Після розлучення пара спочатку розділила опіку над дітьми, але в 1998-му році Макінрой отримав одноосібну опіку через проблеми О’Ніл з наркотичною залежністю.
У 1997-му році Макінрой одружився з рок-співачкою Петті Сміт. У них народилося дві дочки. Нині родина мешкає у Верхньому Вест-Сайді Мангеттена.
Макінрой також є автором двох автобіографій: “You Cannot Be Serious” (“Serious” у Великій Британії), опублікованій у 2002-му році, та “But Seriously”, випущеної у 2017-му році.